Про бойовий шлях
Спочатку воював у зоні АТО, зокрема – в найгарячіших точках (райони селища Піски та Донецького аеропорту). Там зазнав кількох поранень, унаслідок яких отримав інвалідність і демобілізувався. Однак з перших днів повномасштабної війни повернувся в стрій і знову воював у піхоті.
Важкий був 2022 рік, але героїчний. Мій підрозділ потрапив в оточення, і нам з боєм довелося виходити зі Старомайорського в Донецькій області. Але потім ми повернули позиції, відвоювали Времівку. Ми змогли маленькими силами зайняти сіру зону, змогли звільнити кілька сіл, змогли знищити колони військової техніки противника. Тоді я отримав два поранення: 16 квітня і 21 квітня. Лікуватися не захотів, ще місяць провоював, а потім все ж таки довелося лягти до лікарні. Вже 2023 року був важкий контрнаступ на Запорізькому напрямку, тоді я воював у 110-й бригаді сил ТрО.
Загалом, якщо враховувати досвід в АТО, то я пройшов увесь Донбас, Чернігівську та Сумську області. Але, незважаючи на інвалідність, служба продовжується!
Про відзначення Героїв
Для воїна дуже важливо знати, що його внесок не забудуть. Солдата мотивують відзнаки. Він має бути впевнений, що якщо змінилося керівництво або він перейшов до іншого підрозділу, то те, що він робив, з ним залишиться назавжди. Тому я як командир підрозділу поставив собі за мету домогтися, щоб ті хлопці, хто вижили, щоб ті, кого вже з нами немає, отримали нагороди. На жаль, отримання державних нагород для сил ТрО – зараз це дуже складне питання.
Про спорт
Я почав займатися спортом для реабілітації після поранення, і згодом це набуло професійної складової. Долучився до ветеранських, адаптивних змагань ще в 2017-му, брав участь в «Іграх нескорених». У 2018 році на цих змаганнях у Сіднеї здобув срібло, а 2022 року на «Іграх воїнів» у США встановив рекорд і виграв золото та срібло в штовханні ядра.
Про мрію
У мене є мрія потрапити на Паралімпійські ігри. Представити свою Запорізьку область.
Про мотивацію у спорті
Я беру участь у змаганнях для того, щоб пропагувати спорт у своєму підрозділі, долучати поранених ветеранів до спорту, щоб вони не сиділи вдома, щоб вони розуміли: поранення – це не вирок. У мене багато було поранень, десь вісім, тому я розумію, що таке реабілітація, я розумію, як важко буває. І скажу вам, що спорт – це найкращі ліки з тих, що я взагалі мав.