Про бойовий шлях
Проходив службу я ще з 15-го року по 22-й рік, до того як отримав тяжке поранення. Проходив службу я в 28-й бригаді, в 3-му окремому полку Сил спеціальних операцій та в 57-й механізованій бригаді. З того моменту, як я отримав поранення, найважчим було прийняти себе, як кажуть, без ніг. Тому що для мене, як для людини, яка до цього займалася спортом, це було дуже важко, адже я займався кікбоксингом, полюбляв бігати.
Знаєте, як кажуть, ноги вовка годують — отак і в мене було. Але мені знадобилося приблизно 3–4 місяці, щоб прийняти себе й знову долучитися до фізичних вправ, хоча лікарі були проти. Оскільки в мене були операції раз на тиждень, мені не дозволяли навантаження: у мене забирали гантелі, гирі — усе. Але я дійшов до того моменту, що після 9 місяців лікування вперше взяв участь у змаганнях.
Про спорт
У мене ще був апарат Ілізарова. І я подав заявку на жим лежачи, поїхав і взяв участь у змаганнях, де вперше після поранення пожав 100 кілограмів. Мене це змотивувало. Я ще побачив декількох хлопців і зрозумів, що потрібно якомога більше брати участь у змаганнях, тому що це було для мене морально легше — я трохи розвантажувався.
Після лікування я вже почав займатися в спортзалах. Я почав готуватися, щоб показувати кращі результати, ну і, звісно, бути, як кажуть, прикладом для тих, кому це потрібно.
Про мотивацію та плани
Тому що не всі люди, знаєте, сильні після поранення — вони падають духом. І їм потрібно, знаєте, трохи підштовхнути, щоб вони почали в цьому плані розвиватися й переключатися на щось інше.
У мене вже є певні досягнення в цьому новому тілі, і я зараз більше хочу, щоб чогось досягали хлопці. Якщо я допоможу хлопцям досягати результатів — це моя перемога. Моя перемога. Потім хлопці будуть далі когось мотивувати, і так цей ланцюг буде рости, і до спорту долучатиметься все більше хлопців.