Про бойовий шлях
Служив я в 95-й бригаді, 2-й батальйон, 4-та рота. Родом я з Чернівецької області, селища Куликівка. Свою військову дорогу почав із 18 років — підписав контракт. Війну зустрів у 2022 році, 24 лютого, на напрямку Зайцеве.
Про «Сильних України»
«Сильні України» для мене — це більше про розвиток: як для себе, так і для того, щоб показати своїм побратимам, ветеранам, які зараз теж перебувають у схожих обставинах, після поранень, що потрібно брати участь, рухатися, отримувати позитив, нові емоції й бачити, що ти можеш. Це про приклад — і для побратимів, які поранені, і для молоді. Нічого легко не дається — ніколи і не буде даватися.
Про спорт
До спорту я прийшов завдяки одній людині — Вадиму Ведмідю, за що йому дуже дякую. Він із Підтернівської Куликівщини, вже давно без двох ніг, але дуже позитивна людина. Саме він підійшов до мене, коли я почав більше займатися в залі, і сказав: «Слухай, Рома, тут є такий двіж — якраз для тебе. Хочеш спробувати?» Я кажу: «А що це?» Він пояснив, що це змагання, що є перспектива, що там збираються наші хлопці, ветерани. Каже: «Спробуй». А я думаю — а що я втрачаю? Та давай. І з того часу, як я вперше поїхав на змагання в Одесу, я почав регулярно їздити.
Про мотивацію
Якщо не докладеш власних зусиль, нічого не вийде. А якщо наперед сказати собі «я не можу», то так і буде. Те, що я хочу побажати хлопцям, — це, в першу чергу, взяти себе в руки, стиснути свою силу волі в кулак, жити далі, брати участь у спорті й бути прикладом — для своїх дітей, племінників, для молодшого покоління. Щоб вони бачили в тобі сильну, незламну людину. Як для мене — це найважливіше. І для дітей — тим більше.